Трансформація системи психологічної підтримки персоналу у Збройних Силах України: актуальні виклики та перспективні шляхи модернізації

Анотація

Вступ . Сучасні умови бойової діяльності характеризуються високою інтенсивністю, тривалістю та багатовимірністю психоемоційного навантаження, а також безперервним впливом стресогенних чинників, що істотно підвищує вимоги до психофізіологічної стійкості військовослужбовців порівняно з умовами воєнних конфліктів другої половини ХХ сторіччя, які здебільшого мали характер конфліктів середньої та низької інтенсивності. За таких обставин ефективність виконання бойових завдань визначається не лише рівнем бойової та фізичної підготовки особового складу, але й здатністю підтримувати функціональну психічну рівновагу, зберігати когнітивну ефективність і демонструвати високий рівень адаптивності в умовах швидкої трансформації характеру війни. Мета статті полягає в комплексному аналізі трансформації системи військової психології у Збройних Силах України в умовах сучасних викликів російсько-української війни, а також у виявленні ключових проблем її модернізації та обґрунтуванні психофізіологічних засад забезпечення бойової готовності військовослужбовців.
Методи . У дослідженні використано методи аналізу й узагальнення наукових джерел, порівняльний аналіз міжнародних підходів до психологічної підготовки військовослужбовців, а також системний підхід до оцінювання сучасного стану військової психології в Україні.
Результати . Здійснено комплексний аналіз трансформаційних процесів у системі військової психології в контексті сучасної російсько-української війни та зростання вимог до психофізіологічної готовності особового складу Збройних Сил України. Розглянуто ключові виклики, пов'язані з модернізацією системи психологічного забезпечення, зокрема кадровий дефіцит, недостатню інтеграцію психологічної підготовки в бойову підготовку, фрагментарність методичного забезпечення та обмеженість превентивних підходів до формування стресостійкості військовослужбовців. Окрему увагу приділено психофізіологічним засадам бойової готовності, ролі резильєнтності, саморегуляції та когнітивної адаптивності в умовах тривалого бойового стресу. Проаналізовано міжнародні підходи до розвитку психологічної стійкості, зокрема програми типу Master Resilience Training та концепцію Holistic Health and Fitness, здійснено їх порівняння із чинними практиками психологічної підтримки в Україні. Обґрунтовано доцільність переходу від ситуативно-реактивної моделі психологічного супроводу до превентивної системи, орієнтованої на поетапне формування навичок автономної психоемоційної саморегуляції. Окремо розглянуто соціокультурні, релігійні й ідеологічні детермінанти функціонування військової психології, а також проблеми взаємодії психологічних і духовнокапеланських структур у кризових умовах. Запропоновано концептуальні підходи до інтеграції психофізіологічних методів підготовки, включно з авторськими моделями психорегуляції як потенційними елементами системи бойової готовності. Підкреслено необхідність подальших емпіричних досліджень ефективності впроваджуваних рішень.
Висновки . Підвищення ефективності системи військової психології потребує впровадження превентивної моделі психологічної підготовки, розвитку резильєнтності та психоемоційної саморегуляції військовослужбовців, а також подальшої інтеграції психофізіологічних підходів у систему бойової підготовки. Перспективним напрямом досліджень є емпірична перевірка ефективності запропонованих моделей у практиці військової діяльності.